Category Archives: Соціально-психологічна служба
“Безпечний інтернет”.
Діти часто жартують в соціальних мережах один над одним, не усвідомлюючи, що це може комусь нашкодити.
Дорослим важливо донести, що коментарі та образливі повідомлення в Інтернеті несуть таку саму шкоду, як і в реальному житті.
Джерело: UNICEF
“Ти як?”
Перш ніж хвилюватися через нестачу мотивації, варто спитати себе про причини, дати чесну відповідь і прийняти її. Прийняти себе.
Дати собі час на відпочинок чи перезавантаження. Це ок.
Мати непродуктивні дні — теж ок. Навіть костюму Залізної людини потрібна дозарядка. Головне, щоб ці дні не ставали тижнями, місяцями і роками.
Хочу подякувати….Як це зробити?
Буває, зустрічаємо військових або дізнаємося, що перед нами ветеран чи ветеранка, зринає думка — як подякувати людині за службу так, щоб не бути навʼязливим, не бовкнути зайвого, не образити?
Дякувати можна й треба. Та насамперед важливо пам’ятати про особисті кордони людини, особливості її характеру та проявляти повагу 🫶🏻
Особливості передпідліткового віку.
У віці від 7 до 12 років дитина за характером зовсім не така, як була раніше. У неї з’являються нові авторитети, вона ставить собі запитання «Для чого тут я?», «Хто я?», проживає нові почуття та дуже швидко змінюється — як ментально, так і фізично.
Як допомогти дитині легше пройти етап дорослішання, читайте нижче⬇️
Пасивна агресія – що це і як її контролювати.
Пасивна агресія — це спосіб вираження негативних почуттів, таких як гнів або роздратування, опосередковано, а не прямо. Пасивно-агресивну поведінку часто важко виявити, і вона може утруднювати стосунки в сім’ї та в суспільстві.
У якийсь момент всі ми стикаємося з пасивно-агресивною поведінкою. Її легко помітити за іншою людиною, але набагато важче зрозуміти, коли сам поводишся схожим чином. Перш за все, варто зазначити, що “бути пасивно-агресивним” не означає “бути поганим”. Це означає виявляти опосередковану, а не пряму агресію. У такому разі люди часто ігнорують прохання чи вимоги від родичів та інших людей, часто затягують із відповіддю, реагують на все занадто емоційно або вперто.
У випадках, коли пасивно-агресивна людина злиться, вона може пихато стверджувати, що все гаразд. Заперечуючи емоції та власні бажання, вона уникає подальшого спілкування та відмовляється обговорювати проблему.
То ж як позбутися пасивно – агресивної поведінки?
Якщо ви навчитеся справлятись із пасивно-агресивною поведінкою іншої людини, то з часом зможете помічати її прояви і за собою. Що робити, коли стикаєшся з пасивно-агресивним другом, колегою або романтичним партнером?
Перший крок – розпізнати ознаки такої поведінки. Другий крок – тримати емоції під контролем. Замість того, щоб у пориві праведного гніву почати перераховувати недоліки пасивно-агресивного співрозмовника, краще поговоріть про його емоції. Постарайтеся, щоб ваші слова не звучали осудливо. Ніби маєте справу з дитиною, яка засмучена тим, що доведеться виконувати домашні обов’язки. Що ви її скажете? “Здається, ти злишся на мене за те, що я попросив прибратись у кімнаті!” Швидше за все, людина все одно заперечуватиме свій гнів і не стане визнавати негативні почуття. У такому випадку краще перервати діалог і дати їй трохи часу для роздумів.
Інформація із групи “На допомогу шкільному психологу”
“Як покращити успішність дитини”📋Рекомендації для батьків.
Успішність вашої дитини падає з року в рік або вона отримує лише середні оцінки, хоча, на вашу думку, могла би претендувати на вищий бал?
Знаючи її здібності, ви впевнені, що вона може бути більш успішною у школі. І це не дає вам спокою, адже ви розумієте, як важливо добре вчитися зараз, щоби потім вступити в університет або просто гідно закінчити школу.
Ви переживаєте, сваритесь і дорікаєте їй за лінь, відсутність мотивації й безвідповідальність. Ви просто не розумієте, чому дитині настільки нецікаво вчитись, і придумуєте різні способи додаткової мотивації. Але найчастіше ситуація не покращується, а стає лише гірше.
Правда полягає в тому, що більшість дітей насправді мотивовані, хоч і не тим, чим, на наш погляд, повинні. Спробуйте подивитись на це з іншого боку: коли справа доходить до чогось захоплюючого, такого як відеоігри, музика, соціальні мережі чи вибір крутих джинсів, дитина демонструє високу мотивацію й повну відсутність будь-якої ліні. Тут є один нюанс: якщо ви тиснете на дитину, щоб її мотивувати, ситуація зазвичай тільки погіршується.
Зрозумійте: діти повинні самі усвідомити цінність праці. Подумайте про це з точки зору власного життєвого досвіду. Ви чудово знаєте, що харчуватися треба правильно, але не завжди дотримуєтеся здорового харчування! Ваша дитина повинна сама усвідомити важливість академічних успіхів. Звісно, є й об’єктивні чинники, які можуть перешкодити отриманню хороших оцінок (наприклад, розумові або фізичні недуги, нездатність до навчання чи поведінкові розлади, сімейні проблеми та зловживання деякими шкідливими речовинами). Їх теж треба враховувати.
Є люди, в яких зосередились усі компоненти успіху – мотивація, відповідні навички, уміння досягати результату й отримувати максимальну користь. Але для більшості з нас шлях до мотивації й успіху значно звивистіше і тернистіше. Якщо подумати, не кожна дитина звертається по допомогу до вчителів, вчасно робить домашні завдання, щовечора повторює пройдений матеріал і відкладає вбік усе, що її відволікає від навчання. Тому що так діють діти, в яких більш розвинена передня частина мозку і яким, відповідно, притаманні так звані хороші виконавчі функції, саме вони відіграють значну роль у шкільних
осягненнях.
Виконавчі функції головного мозку допомагають регулювати емоції, сприяють концентрації уваги, наполегливості та гнучкості. У багатьох дітей ці функції розвиваються пізніше – лише в підлітковому віці. І, звісно, батькам дуже важко бачити, як їхня дитина протягом довгого часу відстає в успішності. У це важко повірити, але такі діти не ледачі, не безвідповідальні й не відчувають відсутності мотивації. Якщо ви не згодні або не вірите в це, то, ясна річ, будете дратуватися, засмучуватись і гніватись у відповідь на гадану лінь дитини, що, у свою чергу, сприятиме її опору й боротьбі з вами.
Далі пропонуються поради, які допоможуть вам уникнути подібного негативу.
Інформація із групи “На допомогу шкільному психологу”
“Ти як”
Протягом січня місяця соціально-психологічною службою було проведено заняття на тему ментального здоров’я до програми “Ти як?”. 1-тиждень 15-19 січня “Як зрозуміти що ви емоційно виснажені” старша школа
2- тиждень 22-26 “Як перетворити темряву на гру”- початкова школа
“Аби зняти напругу в тілі…”, – старша школа
3- тиждень 29.01-02.02 “Коли емоції через край, пограйте з дитиною в оркестр і диригента”- початкова школа.
“Гостра реакція на стрес” – старша школа
Дитина просто не вихована чи має синдром гіперактивності: як визначити і контролювати
Раніше казали, що дитина не вихована. Але це хибне, навіть токсичне твердження.
Тепер це називають гіперактивністю.
Насправді, синдром дефіциту уважності і гіперактивності не має нічого спільного з “вихованням”, є особливістю роботи мозку, піддається медикаментозному і поведінковому лікуванню та притаманний як дітям, так і дорослим.
Синдром дефіциту уважності та гіперактивності (СДУГ) — це порушення розвитку нервової системи.
Його описують як “постійну модель поведінки з неуважністю та/чи гіперактивністю чи імпульсивністю, що заважає роботі чи розвитку”.
Він зачіпає від 8 до 12% дітей в усьому світі.
СДУГ триває у приблизно 65% дорослих, в повній або в частковій формі.
Синдром має різноманітні прояви, і єдиної причини, що його викликає, не існує.
Наразі відзначають, що куріння матері при вагітності, контакт із токсичними речовинами, мала вага при народженні, травми мозку та особливо генетична схильність — можуть бути причинами появи синдрому.
Синдром може мати різні прояви:
• Неуважність, розсіяність, нездатність зосередитися.
• Постійна рухливість, куйовдження волосся, чухання потилиці, в дітей — спроби залізти куди не можна та пересування кімнатою.
Дітям із СДУГ може бути важко в школі, але не тому, що вони “дурніші за інших”, а через складнощі з увагою і потребу в підтримці з боку вчителів. СДУГ — це синдром, тобто він має спектр різних проявів, і не минає, як інфекційна хвороба.
• Діагноз може ставити тільки лікар психіатр.
Щоб оптимізувати умови роботи і навчання потрібно, наприклад, усунути чинники, що відволікають, налаштувати світло і звуки, створити чіткий розклад, писати списки справ, домовитися про підтримку з боку вчителів.
- Педагоги мають збудувати особливі стосунки з учнем. Наприклад, дозволяти йому більше рухатися, чи давати завдання, що потребують руху, як-от вимити дошку.
• Медикаментозне лікування СДУГ у дітей до 5 років потрібне в разі сильного порушення поведінки, а для старших осіб – якщо оптимізація способу життя та навчання все ще залишила складнощі бодай в одній із галузей життя.
Дітям старшого віку і дорослим рекомендують також когнітивно-поведінкову терапію для покращення соціальних навичок, вирішення задач, вміння слухати, виражати та розуміти свої почуття.Це дуже важливий елемент підтримки людей зі СДУГ.
• Протокол закликає лікарів наголошувати на важливості збалансованого раціону, але при цьому не радить виключити з раціону барвники чи цукор.
Про СДУГ також є міф, буцім-то “цукор викликає гіперактивність”.
Цей міф походить від єдиного дослідження, проведеного в 1970-ті. Всі подальші роботи не знайшли підтвердження, що солодощі викликають в дітей гіперактивність.
Справді, діти у віці 2 роки значно активніші за дітей в 10 років, і глюкоза, що швидко надходить в кров і солодких напоїв чи десертів стрімко дає дітям сили поводитися так, як їм того хочеться.
Або ж ситуація, коли дитина їсть солодке: день народження, похід до кав’ярні після прогулянки, винагорода, яка стимулює дитину до активності.
Але СДУГ – це стан, який триває постійно, а не накочується хвилею після морозива.
З іншого боку, сам елемент заборони солодощів в разі СДУГ може бути корисним, бо батьки встановлюють межі і пояснюють це дитині, що добре для поведінки та відносин.
Батьків закликають вести щоденник їжі та поведінки.
Можливо, вдасться знайти продукти, що погіршують стан, і обговорити це із лікарем та скорегувати раціон.
При цьому не треба дотримуватися обмеженого раціону, коли людина їсть кілька продуктів. Застосування омега-3 жирних кислот в добавках протокол не радить.
Синдром дефіциту уважності – це особливість людини, в якій ані вона, ані її батьки не завинили.
Цей стан можна покращити та навчитися із ним жити завдяки когнітивно-поведінковій і медикаментозній терапії, дотриманню певних правил і підтримки з боку близьких та вчителів чи колег.
https://www.facebook.com/100024563004109/videos/4088317904735341/
Підтримки ментального здоров’я за програмою “Ти як?”
Підтримки ментального здоров’я за програмою “Ти як?”
У складний момент, особливо якщо нас немає поруч, дитину може підтримати Символ сили. Це може бути будь-яка річ: сувенір, мушля, фотографія чи іграшка. Створіть такий символ разом — нехай вона звертається до нього, коли нервує, коли потрібно заспокоїтися та зосередитися 😌
Домовтеся з дитиною, що відтепер це її Символ сили, і що він завжди поруч, аби додавати впевненості в собі.
Як звернутися до Символа сили? Доволі просто: взяти до рук, роздивитися, стиснути, відчути вагу предмета, пригадати, що з ним пов’язує, сфокусуватися на своїх думках та почуттях. Проста техніка поверне відчуття спокою та контролю.
Попередьте дитину: навіть якщо Символ сили загубиться, його сила — всередині дитини ❤️🩹
У партнерстві з UNICEF Ukraine https://fb.watch/pLgeUV9U9Q/
