ПЕРВОМАЙСЬКА ГІМНАЗІЯ № 2

Раніше казали, що дитина не вихована. Але це хибне, навіть токсичне твердження.
Тепер це називають гіперактивністю.
Насправді, синдром дефіциту уважності і гіперактивності не має нічого спільного з “вихованням”, є особливістю роботи мозку, піддається медикаментозному і поведінковому лікуванню та притаманний як дітям, так і дорослим.

Синдром дефіциту уважності та гіперактивності (СДУГ) — це порушення розвитку нервової системи.
Його описують як “постійну модель поведінки з неуважністю та/чи гіперактивністю чи імпульсивністю, що заважає роботі чи розвитку”.
Він зачіпає від 8 до 12% дітей в усьому світі.
СДУГ триває у приблизно 65% дорослих, в повній або в частковій формі.
Синдром має різноманітні прояви, і єдиної причини, що його викликає, не існує.
Наразі відзначають, що куріння матері при вагітності, контакт із токсичними речовинами, мала вага при народженні, травми мозку та особливо генетична схильність — можуть бути причинами появи синдрому.
Синдром може мати різні прояви:
• Неуважність, розсіяність, нездатність зосередитися.
• Постійна рухливість, куйовдження волосся, чухання потилиці, в дітей — спроби залізти куди не можна та пересування кімнатою.
Дітям із СДУГ може бути важко в школі, але не тому, що вони “дурніші за інших”, а через складнощі з увагою і потребу в підтримці з боку вчителів. СДУГ — це синдром, тобто він має спектр різних проявів, і не минає, як інфекційна хвороба.
• Діагноз може ставити тільки лікар психіатр.
Щоб оптимізувати умови роботи і навчання потрібно, наприклад, усунути чинники, що відволікають, налаштувати світло і звуки, створити чіткий розклад, писати списки справ, домовитися про підтримку з боку вчителів.

• Педагоги мають збудувати особливі стосунки з учнем. Наприклад, дозволяти йому більше рухатися, чи давати завдання, що потребують руху, як-от вимити дошку.
  • Медикаментозне лікування СДУГ у дітей до 5 років потрібне в разі сильного порушення поведінки, а для старших осіб – якщо оптимізація способу життя та навчання все ще залишила складнощі бодай в одній із галузей життя.
  Дітям старшого віку і дорослим рекомендують також когнітивно-поведінкову терапію для покращення соціальних навичок, вирішення задач, вміння слухати, виражати та розуміти свої почуття.Це дуже важливий елемент підтримки людей зі СДУГ.
  • Протокол закликає лікарів наголошувати на важливості збалансованого раціону, але при цьому не радить виключити з раціону барвники чи цукор.
  Про СДУГ також є міф, буцім-то “цукор викликає гіперактивність”.
  Цей міф походить від єдиного дослідження, проведеного в 1970-ті. Всі подальші роботи не знайшли підтвердження, що солодощі викликають в дітей гіперактивність.
  Справді, діти у віці 2 роки значно активніші за дітей в 10 років, і глюкоза, що швидко надходить в кров і солодких напоїв чи десертів стрімко дає дітям сили поводитися так, як їм того хочеться.
  Або ж ситуація, коли дитина їсть солодке: день народження, похід до кав’ярні після прогулянки, винагорода, яка стимулює дитину до активності.
  Але СДУГ – це стан, який триває постійно, а не накочується хвилею після морозива.
  З іншого боку, сам елемент заборони солодощів в разі СДУГ може бути корисним, бо батьки встановлюють межі і пояснюють це дитині, що добре для поведінки та відносин.
  Батьків закликають вести щоденник їжі та поведінки.
  Можливо, вдасться знайти продукти, що погіршують стан, і обговорити це із лікарем та скорегувати раціон.
  При цьому не треба дотримуватися обмеженого раціону, коли людина їсть кілька продуктів. Застосування омега-3 жирних кислот в добавках протокол не радить.
  Синдром дефіциту уважності – це особливість людини, в якій ані вона, ані її батьки не завинили.
  Цей стан можна покращити та навчитися із ним жити завдяки когнітивно-поведінковій і медикаментозній терапії, дотриманню певних правил і підтримки з боку близьких та вчителів чи колег.

https://www.facebook.com/100024563004109/videos/4088317904735341/

Людей із наслідками важких травм та інвалідністю ми зустрічаємо ледь не щодня. Це складна тема для розмови з дитиною, і нам, можливо, хотілося б її уникнути, але говорити про це важливо. По-перше, щоби підготувати дитину до такої зустрічі (її може налякати те, чого вона не розуміє); по-друге, аби проявити повагу.

Дібрати правильні слова допоможе дитяча психологиня Світлана Ройз.

У партнерстві з UNICEF Ukraine